ЙОгурт чи йогУрт?

Сергій ОМЕЛЬЧУК, доктор педагогічних наук, доцент Херсонського державного університету

Дотримання акцентуаційних норм – це проблема, що так чи інакше наявна в багатьох національних мовах і є предметом публічного обговорення й пильної уваги мовознавців, а також людей, небайдужих до престижу своєї мови. Адже літературна мова „в усіх народів відрізняється від розмовної, „народної”, і потребує постійного дбайливого догляду, культивування” [7, с. 3]. 

Більшість пересічних українців дивує (а то й обурює) наголос у слові йогу́рт.

Це передусім пов’язано з тим, що сучасні засоби масової інформації (радіо і телебачення), на жаль, сьогодні не виконують своєї основної функції – пропагувати культуру усного мовлення, суттєвий складник якого становлять нормативний наголос і вимова. Як результат, у теле- і радіорекламі, з голосу журналістів і ведучих розважальних програм ми постійно чуємо „чудо-йо́гурт”, „живий йо́гурт”, „йо́гурт – натуральний продукт” тощо. До того ж в останні десятиліття з’являється чимало словників й іншої довідкової літератури, що є здебільшого комерційними проектами, у яких натрапляємо на безліч неточностей і помилок. Ці прикрі приклади є основними джерелами розхитування акцентуаційних норм сучасної української мови. 

У своїй розвідці спробуємо пояснити й обгрунтувати доцільність єдиного варіанта наголошення слова йогу́рт. 

Як засвідчують лексикографічні джерела [8, 9], слово йогу́рт є запозиченим і походить від турецького yogúrt, що позначає пастоподібний кисломолочний напій зі сквашеного особливим чином молока, як правило, із фруктовими додатками (домішками). Цю лексему зараховуємо до сучасної групи запозичень, адже вона інтенсивно почала з’являтися в активному словникові українців наприкінці ХХ – початку ХХІ століття як результат нового найменування харчового продукта. Проте фахівці відповідних галузей послуговуються терміном-латинізмом лактобацилі́н (від лат. lactis – молоко і bacilium – паличка), що належить до давніх запозичень. У Словнику іншомовних слів йому відповідає таке тлумачення: „кисле молоко, виготовлене за допомогою закваски цієї культури. Інша назва – й о г у р т” [9, с. 580]. У цьому ж словнику натрапляємо на тюркське слово югу́рт – кисле молоко [9, с. 990]. Цей тюркцизм подають автори й інших словників [3, 5, 6]. 

На сьогодні лексема йогу́рт – слово-інтернаціоналізм, адже вживається в багатьох мовах і має одне джерело походження (англ. yog(h)urt, голл. yoghurt, франц. yogort, нім. й італ. yogurt, польс. і словац. jogurt, ісп. yogur, латис. jogurts, угор. joghurt, серб. jогурт). Проте, наприклад, болгарська мова послуговується національним відповідником кисело мляко. 

Турецькі запозичення в сучасній українській літературній мові не є численними, на відміну від грецизмів, латинізмів, англіцизмів та ін. Проте на різних етапах свого розвитку наша мова збагачувалася й турецькою лексикою. Про це свідчить фактичний матеріал словників, який дає змогу констатувати наявність в українській мові близько половини одного відсотка турецьких слів від загальної кількості іншомовної лексики. Зокрема це турецизми аба́б, айва́, алма́з, аске́р, бали́к, башта́н, бекме́с, бірюза́, вілає́т, гаре́м, гяу́р, дама́з, деліба́ш, дува́н, ізю́м, каї́к, калка́н, кафе́, каю́к, кіо́ск, кона́к, мінаре́т, мушмула́, паша́, пашали́к, сабу́р, санджа́к, сераски́р, султа́н, тулумба́с, хеди́в (титул), чадра́, чалма́, ятага́н та ін. 

Зауважимо, що фіксований (закріплений) на останньому складі наголос є однією з основних акцентуаційних особливостей сучасної турецької мови, як, наприклад, більшості тюркських мов (балага́н, бараба́н, сама́н, чекмі́нь, урема́, тарпа́н та ін.) і французької мови (бандеро́ль, глазе́т, сабота́ж, торше́р, форса́ж, флако́н та ін.). Цю закономірність ми можемо простежити на зазначених вище прикладах турецьких лексем, а також пересвідчитись у цьому, здійснивши аналіз фундаментальних академічних лексикографічних праць української мови, до яких ми зараховуємо словники, видані Інститутом української мови НАН України, Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, а також Українським мовно-інформаційним фондом НАН України. 

Так, в Орфоепічному словнику української мови в двох томах (за редакцією М.М. Пещак і В.М. Русанівського) читаємо: йогу́́рт [йоугу́рт], -ту, м. (на) -т’і [6, с. 621]. У Словнику наголосів С.І. Головащука подано: йогу́́́рт, -у [3, с. 116]. У реєстрі Орфографічного словника української мови (автори С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський і О.О. Тараненко) знаходимо: йогу́́́́́рт, -у [5, с. 293]. 

Отже, авторитетні лексикографічні джерела, видані в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, засвідчують, що українській мові ніколи не було властиве наголошення лексеми йогу́рт на першому складі. Цю тенденцію, до речі, спостерігаємо й у російській мові. Так, автори академічних словників російської мови, як-от: Словаря ударений для работников радио и телевидения [1], Словаря иностранных слов [8], Орфографического словаря русского языка [4], подають безваріантне наголошення слова йогу́рт (на останньому складі). 

Проте укладачі, наприклад, Великого тлумачного словника сучасної української мови (за редакцією В.Т. Бусела) подають слово йогурт із порушенням акцентуаційних норм – з наголосом на першому складі [2, с. 510], а слово югурт – правильно (з наголосом на останньому): югу́рт, -у, ч. Те саме, що йо́гурт [2, с. 1643]. Хоча в передмові до Словника автори зазначають, що однотомний універсальний довідник з української мови укладений за певними лексичними, граматичними, о р ф о е п і ч н и м и (розбивка моя. – С.О.) та стилістичними нормами. Прикро, що порушення таких норм можна простежити в низці сучасних словників української мови. 

Таким чином, наголос йо́гурт (на першому складі) ненормативний і відповідно для нього в сучасній українській мові немає жодних підстав. Отож таке відхилення від літературної вимови не сприяє авторитетові мовця. Слід частіше заглядати в словники, і тоді траплятиметься менше випадковостей, пов’язаних із неправильним наголошенням запозичених слів.

Література 

1. Агеенко Ф.Л. Словарь ударений для работников радио и телевидения: Ок. 75 000 словарных единиц / Ф.Л. Агеенко, М.В. Зарва; Под ред. Д.Э. Розенталя. – 5-е изд., переработ. и доп. – М.: Рус. яз., 1984. – 810 с. 

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с. 

3. Головащук С.І. Словник наголосів: Понад 20 000 слів / С.І. Головащук. – К.: Наук. думка, 2003. – 320 с. 

4. Орфографический словарь русского языка: 106 000 слов / АН СССР. Ин-т рус. яз.; Под ред. С.Г. Бархударова и др. – 26-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1988. – 400 с. 

5. Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів [уклад. С.І. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко]. – К.: Довіра, 1994. – 864 с. 

6. Орфоепічний словник української мови: в 2 т. Т. 1: Близько 140 000 слів / [уклад. М.М. Пещак, В.М. Русанівський, Н.М. Сологуб та ін.; за ред. М.М. Пещак, В.М. Русанівського]. – К.: Довіра, 2001. – 958 с. 

7. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: [навч. посіб.]. 2-ге вид., стереотип. / О. Пономарів. – К.: Либідь, 2001. – 240 с. 

8. Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина, Ф.Н. Петрова. – 4-е изд., переработ. и доп. – М.: Гос. Изд-во иностр. и национ. словарей, 1954. – 856 с. 

9. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень [уклад. Л.О. Пустовіт та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с. 

Джерело: http://omelchuk.ks.ua/uk/%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE/