Винятком стали дев’яностники

 

Уже стало традицією іменувати українських письменників за назвою десятиріччя, у яке вони жили, плідно працювали або чимось особливим відзначилися. В українській літературі гучно заявили про себе шістдесятники, потім були сімдесятники, вісімдесятники. Тих, хто сказав своє слово в 90-ті роки ХХ ст., називають по-різному: дев’яностики, дев’яносники, дев’яностники. Яку із цих трьох назв потрібно вибрати і чому?

Першу не можемо рекомендувати, бо її утворено за допомогою суфікса -ик (дев’яност-(і) + -ик → дев’яностик), що перериває традицію творення попередніх назв від основ порядкових прикметників за допомогою суфікса        -ник, пор.: шістдесят-(і) + -ник → шістдесятник, сімдесят-(і) + -ник → сімдесятник, вісімдесят-(і) + -ник → вісімдесятник. Другу назву хоч і утворено за допомогою суфікса -ник, але на стикові прикметникової основи і цього суфікса сталося закономірне для української мови спрощення в групі приголосних -стн-: дев’яност-(і) + -ник → дев’яностник → дев’яносник. Це послабило її структурний зв’язок з вихідною прикметниковою основою. Третя назва продовжує словотвірну традицію творення назв письменників і має виразний структурний зв’язок із вихідною прикметниковою основою, але в ній усупереч загальному правилу не відбулося спрощення у групі приголосних -стн-: дев’яност-(і) + -ник → дев’яностник. Зваживши на дві відзначені переваги останньої назви рекомендуємо її до вжитку. У новому «Українському правописі» дев’яностники подано серед слів-винятків, у яких літера т у групі приголосних -стн- зберігаємо (див. § 28).

Отже, із трьох уживаних назв найвдалішою і тепер уже кодифікованою є дев’яностники.

Катерина Городенська, "Мовні мозаїки"