Уже
стало традицією іменувати українських письменників за назвою десятиріччя, у яке
вони жили, плідно працювали або чимось особливим відзначилися. В українській
літературі гучно заявили про себе шістдесятники,
потім були сімдесятники, вісімдесятники. Тих, хто сказав своє
слово в 90-ті роки ХХ ст., називають по-різному: дев’яностики, дев’яносники,
дев’яностники. Яку із цих трьох назв
потрібно вибрати і чому?
Першу
не можемо рекомендувати, бо її утворено за допомогою суфікса -ик (дев’яност-(і) + -ик →
дев’яностик), що перериває традицію творення попередніх назв від основ
порядкових прикметників за допомогою суфікса -ник,
пор.: шістдесят-(і) + -ник → шістдесятник, сімдесят-(і) + -ник → сімдесятник, вісімдесят-(і) + -ник → вісімдесятник. Другу назву хоч і
утворено за допомогою суфікса -ник,
але на стикові прикметникової основи і цього суфікса сталося закономірне для
української мови спрощення в групі приголосних -стн-: дев’яност-(і) + -ник → дев’яностник → дев’яносник. Це послабило її структурний зв’язок з вихідною
прикметниковою основою. Третя назва продовжує словотвірну традицію творення
назв письменників і має виразний структурний зв’язок із вихідною прикметниковою
основою, але в ній усупереч загальному правилу не відбулося спрощення у групі
приголосних -стн-: дев’яност-(і)
+ -ник → дев’яностник. Зваживши
на дві відзначені переваги останньої назви рекомендуємо її до вжитку. У новому «Українському
правописі» дев’яностники подано серед
слів-винятків, у яких літера т у
групі приголосних -стн- зберігаємо
(див. § 28).
Отже,
із трьох уживаних назв найвдалішою і тепер уже кодифікованою є дев’яностники.
Немає коментарів:
Дописати коментар