В
українській літературній мові щодо вживання іменників лицар та рицар сформувалося
дві тенденції.
Згідно з першою тенденцією ці іменники мають тотожні значення,
тому перевагу в уживанні потрібно надавати власне українському іменнику
лицар.
Відповідно до другої – обидва іменники – лицар та рицар – можна вживати,
але з різними значеннями: пряме значення “середньовічний феодал, який належав
до військово-дворянського стану; воїн з важким озброєнням і спорядженням”
можуть передавати і лицар, і рицар, а переносні – тільки іменник лицар.
Зважаючи на це, маємо підстави рекомендувати обидва слова до вжитку,
розмежовуючи їх за значеннями: рицар і лицар – “середньовічний феодал, який
належав до військово-дворянського стану; воїн з важким озброєнням і
спорядженням”, тільки лицар – “самовідданий, благородний захисник кого-,
чого-небудь”, “людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається
їй”, “вихована, підкреслено чемна людина”, “про того, до кого мають або хто має
до кого-небудь сердечну прихильність” (Лариса Колібаба)
Надійшло від: Наталія Лахно
Немає коментарів:
Дописати коментар