ЩЕ РАЗ ПРО РИЦАРЯ ТА ЛИЦАРЯ

В українській літературній мові щодо вживання іменників лицар та рицар сформувалося дві тенденції. 

Згідно з першою тенденцією ці іменники мають тотожні значення, тому перевагу в уживанні потрібно надавати власне українському іменнику лицар. 
Відповідно до другої – обидва іменники – лицар та рицар – можна вживати, але з різними значеннями: пряме значення “середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану; воїн з важким озброєнням і спорядженням” можуть передавати і лицар, і рицар, а переносні – тільки іменник лицар. 
Зважаючи на це, маємо підстави рекомендувати обидва слова до вжитку, розмежовуючи їх за значеннями: рицар і лицар – “середньовічний феодал, який належав до військово-дворянського стану; воїн з важким озброєнням і спорядженням”, тільки лицар – “самовідданий, благородний захисник кого-, чого-небудь”, “людина, яка самовіддано служить певній справі, віддається їй”, “вихована, підкреслено чемна людина”, “про того, до кого мають або хто має до кого-небудь сердечну прихильність” (Лариса Колібаба)

Надійшло від: Наталія Лахно