ЦІКАВА ДІАЛЕКТОЛОГІЯ
Українські діалекти є предметом зацікавлення вже багато років, проте ніякого захисту в Україні вони не мали і не мають. В. Німчук свого часу говорив про необхідність створення освітньо-наукового об’єднання «Товариство шанувальників українських діалектів», яке б мало на меті плекати свідому любов громадян до рідних говірок як органічної і невід’ємної частини української національної мови.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Популярні публікації
-
Дієслово повідомляти потребує після себе додатка і в давальному, і в знахідному відмінку. Між цими двома конструкціями є невелика значен...
-
«Прекрасна думка втрачає цінність, якщо вона погано висловлена» (Ф.Вольтер). Як ви розумієте слова великого французького просвітителя? Ч... -
Вдосконалюймо культуру мовлення За сприяння чи за сприянням ? Помиляються ті, хто вживає прийменниково-іменникові сполуки за...
Досліджуючи особливості говіркового мовлення Закарпатської області, а саме с. Сокирниця Хустського району, хочу розповісти трошки історії про село.
ВідповістиВидалитиСело Сокирниця знаходиться в долині річки Тиси. На території проживає близько 5 300 осіб. Що цікаво, населення в національному відношенні однорідне: майже всі українці. До другої світової війни і в перші десятиліття після неї в селі мешкала чимала кількість євреїв. Назва села Сокирниця походить зі стародавніх часів, коли на місці сучасного села був дрімучий ліс, ховалися в ньому сто опришків, що грабували подорожніх на дорозі з Солотвини в Хуст. Ватажок їх мав на ім’я Сокирка. Якось Сокирка захотів напитися води, під’їхав до власноруч викопаної криниці, а кінь раптом перелякався, заіржав і скинув вершника просто в глибокий колодязь. Сокирка втопився.
Зажурені опришки лише й сказали: „Не криницю собі викопав Сокирка, а могилу”. Засипали колодязь разом з тілом ватажка, а місце за старою звичкою називали Сокирковою криницею.
Однією з найхарактерніших особливостей словникового складу карпатської групи говірок є величезна кількість ботанічних та кулінарних термінів. Кількість синонімічних утворень є незначною, але репрезентативними є саме лексеми, поширені в досліджуваному ареалі. Так, ботанічні назви превалюють над всіма іншими сферами зайнятості місцевого населення. Кулінарна ж сфера, як і у всіх інших говорах та діалектах загалом, є надзвичайно багатою та цікавою відповідно до номінації назв страв («Па́на-ба́ба», «Хру́щик», «ба́ба», «мо́чка» тощо), також у ній наявні омонімічні зв’язки (Борщ, -у, ч., кул. Квас із висівок або житнього борошна; борщ (як суп)).
Основними рисами лексики карпатських говірок є збереження давніх інфінітивів та -ти («говори́ти») і -чи («печи́»); творення вищого ступення прикметників за допомогою частки маĭ: маĭ молода; втрата дзвінкості приголосних перед глухими; творення форм умовного способу за допомогою особливих часток «писáў бим, бым; писáў бис’, быс’; писали бисме, быс'ме тощо». У лексиці закарпатського говору помітне місце займають архаїзми та запозичення з сусідніх мов. Як і в інших карпатських діалектах, у карпатському говорі є елементи, що мають паралелі в південнослов’янських, в ареалі балканського мовного союзу.
Підсумовуючи, хочеться наголосити на тому, аби ми якомога частіше зверталися до різноманітних словників, діалектних текстів. Українська діалектна мова відбиває особливості матеріальної та духовної культури народу, його життя, історії, а передусім історії мови, оскільки зберігає такі мовні явища, які втрачені літературною мовою або невиразно відбиті у писемних пам’ятках.
Бережімо культурне надбання нашої України!