Сенс чи смисл?

Вдосконалюймо культуру мовлення

Як доречно вживати: сенс чи смисл?

У сучасних порадниках і довідниках з культури української мови [знаходимо чимало рекомендацій щодо вживання лексем смисл і сенс. Наприклад, такі:

·                        Слово смисл у розумінні внутрішньої основи, суті чого-небудь використовується рідко й фактично належить до розмовної форми. Отже, замість таких сполук, як смисл слова, смисл творчості треба вживати значення слова, але зміст речення, зміст творчості.

·                        Поняття «розумна основа, мета, призначення чого-небудь» так само передається словом зміст: зміст буття. Отже, зміст, з одного боку, це «те, про що йде мова, розповідається; те, що описується, зображується» (зміст оповідання, зміст картини), а з другого – це найважливіша ідея, основа, сутність чогось.

·  Слово смисл часто використовується неправомірно у значенні ʻрозум, глуздʼ, наприклад: тверезий смисл, здоровий смисл. Нормативними в цьому разі є тільки словосполучення тверезий розум, здоровий глузд.

·    Замість поширених ненормативних висловів у смислі того, в якому смислі, є смисл, немає смислу треба вживати: у розумінні того, в якому розумінні, щодо того, є рація, є сенс, немає рації, немає сенсу.

·   Словосполучення сенс життя і суть життя є синонімічними.

Загалом поради конструктивні та зрозумілі. Проте в них іменнику смисл відводиться другорядна роль, усупереч тому, яке значення він мав у словниковому складі української мови упродовж тривалого часу її розвитку, і яке значення він має сьогодні для різних сфер життя і спілкування людини як лексема із абстрактним значенням. Натомість для лексеми зміст функції ʻідеї, внутрішньої особливості, сутностіʼ, на нашу думку, неправдиво посилені, значно перебільшені. Наприклад, неправомірним з огляду на лексичне значення буде слововживання лексеми сенс у конструкціях божественний сенс, божественний зміст, абсолютно ж виправданим значенням слова буде словосполучення божественний смисл, саме воно демонструватиме чітке дотримання лексичних та стилістичних норм української мови. У наукових текстах лексеми смисл і сенс як термінологізовані одиниці не замінюються лексемою зміст: смисл буття, смисл людського існування, смисловий наголос, носій смислу, містичний смисл, сповнений смислу. На нашу думку, лексема зміст перебуває у відношеннях лексичного включення значень лексем смисл, сенс, значення. Зрештою, значення є тим, що має відносно стабільний, інтерсуб’єктивний зміст, а смисл і сенс служать для передачі індивідуалізованого, дещо суб’єктивного залежного від змісту лексичного значення.

Неправомірні використання можуть бути викликані і суб’єктивним уявленням: про лексему смисл як русизм, про лексему сенс як латинізм і виключно науковий термін.

У сучасній мовній практиці лексеми смисл і сенс іноді можуть вживатися паралельно: смисл буття і сенс буття, прихований смисл і прихований сенс. Але обидві мають свої особливі сфери значення, у яких виступають не взаємозамінюваними. Смисл не вживається там, де йдеться про розумні підстави чогось: мати сенс, у цьому є сенс. А сенс не вживається там, де йдеться про уявлення, поняття, розуміння чого-небудь: вкладати смисл, історичний смисл, смислове навантаження.  

(Видайчук Т.Л. За матеріалами виступу «Лексеми смисл і сенс у мовній практиці українців» на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Лінгвістичний і лінгводидактичний простір: здобутки і перспективи», 12-13 жовтня, Київський університет імені Бориса Грінченка).